Питання атомної війни і визвольна революція

Степан Бандера (1909 — 1959) — людина, навколо якої існує чимало міфів. Для радянських людей — це монстр, людиноненависник, кровожерливий «буржуазний націоналіст». Таким чи майже таким його й далі сприймають наші сусіди — росіяни, поляки. Для свідомих українців — це незламний борець за незалежність, який був ладний жертвувати собою і вимагав такої жертовності від інших. У цих міфах — зрештою, як і в будь-якому міфі — є частка правди і частка неправди. Інша річ — яке співвідношення між ними.

Справжній Бандера не зовсім такий. Звісно, він не монстр. Але й не безкомпромісний (а отже, і прямолінійний) борець. Це — талановита й думаюча особистість, яка, з огляду на обставини, стала борцем. Як відомо, його батько був священиком. І в молоді роки Бандера засвоїв гуманні християнські цінності, християнську повагу до людини, а також неприйняття несправедливості. Він, взоруючись на християнських мучеників, готував себе до тернистої дороги — знав, що його чекають важкі випробування.