Енеїда. Наталка Полтавка

Івана Котляревського називають основоположником нової української літератури. Недарма. Мабуть, як в Росії всі знають басні Івана Крилова, так в Україні всі знають "Енеїду" Івана Котляревського. Напам’ять, звичайно, ні – але кілька рядків, мабуть, пригадає кожен. Як і основні перипетії та характерні риси твору. Воно і не дивно. Люди завжди запам’ятовують речі, які їх дивують та веселять. "Енеїда" робить і те, і те сповна.
Тут і серйозна основа – міфологія, якій вже не одна тисяча років. І чимале здивування – бо, погодьтеся, автор пропонує незвичний, сміливий погляд і на класичні сюжети, і на всю літературу в цілому.     Не кажучи вже про людську сутність – її недоліки Котляревський висміює нещадно, яскраво, безкомпромісно, але – справедливо, тут сумніву немає. Як немає сумніву і в сучасній актуальності цього твору – на жаль, за останні двісті років люди не надто зменшили перелік власних недолугостей.    
Так і виходить, що і в вісімнадцятому, і в двадцять першому сторіччі "Енеїда" виступає в ролі якісної, глибокої і талановитої сатири. Яка сміху спричиняє немало – але не менше спричиняє і роздумів.