Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала

Перед нами чотири статті — як чотири удари в ґонґ. Кожна з них написана на визначальному етапі нашої державності, — чи то напередодні Незалежності, чи на порозі нового століття, чи на 20-ту й 21‑шу річницю, коли Українська держава, за людськими мірками, ввійшла у своє повноліття. Статті-попередження, статті-діагнози, статті-прогнози.
Коли писалися перші дві, проаналізовані в них проблеми ще тільки окреслювались. Але в умовах створення незалежної держави, під прискіпливим оком світових рецепцій і перехресним вогнем інтерпретацій, часом упереджених, а то й відверто негативних, необхідно було поставити оптику евентуальних викликів і загроз та осмислити їх на перспективу.
Кожна нація, попри всі драматичні події у своїй історії, має щось своє, неповторне, свої культурні досягнення й еманації, які становлять її «гуманітарну ауру», роблять її «впізнаваною» й цікавою для світу. Хронічна «ніч бездержавності» не сприяла створенню такої аури: впродовж віків українську культуру, найкращі її вияви, що могли б стати надбанням Європи і світу, витісняли на марґінеси і в небуття — шляхом заборон і репресій, морального і матеріального нищення шедеврів цієї культури. Це призвело до спотворення культурного коду нації, зумовило численні перекоси й патології в її самоосмисленні, а відтак і в зовнішньому сприйнятті.