Листи з України Наддніпрянської

На початку 90-х років XIX століття перед національно орієнтованою українською інтелігенцією постав комплекс нагальних, складних питань, які неможливо було обійти, ігнорувати або відкласти у довгу шухляду — вони потребували чесної, щирої та мужньої відповіді. Ось ці питання: «Як подолати стіну між інтелігенцією та народом?», «Яким конкретно чином освічені українці можуть прислужитися спільній національній справі?», «Як віднайти і сформулювати загальнонародний український ідеал?», і нарешті, мабуть, головне серед них: «Чи не настав час включити в порядок денний вимогу про політичну самостійність України і як конкретно це зробити?»

Нині особливої уваги заслуговує дискусія, яку вели в 1892 — 1893 роках два визначні діячі українського національно-культурного відродження — Михайло Петрович Драгоманов (1841 — 1895), видатний політолог, історик, філософ і публіцист, та Борис Дмитрович Грінченко (1863 — 1910), у майбутньому — класик української літератури, уславлений етнограф, фольклорист, філолог і педагог, укладач і автор відомого багатотомного «Словаря української мови». Ця полеміка (відповідні цикли статей Б. Грінченка «Листи з України Наддніпрянської» та М. Драгоманова «Листи на Наддніпрянську Україну» було надруковано у вересні 1892 — травні 1893 рр. у газеті «Буковина», що виходила в Чернівцях) охоплювала таке широке коло пекучих проблем, намітила такі перспективні та комплексні підходи до їхнього розв’язання, що ще тоді висловлені думки двох видатних українців цілком актуальні й тепер.