Мова Львова, або коли й батяри говорили

У книжці представлено лексику західноукраїнського варіанта літературної мови на матеріалі художніх текстів львівських письменників літературного угруповання «Дванадцятка» міжвоєнного періоду. У соціокультурному просторі тогочасного Львова побутувала поліфункціональна українська мова повної структури. До її лексичного складу входили слова на позначення понять і реалій із різних сфер суспільного життя, міського простору, побуту й етикетних форм спілкування. У праці виокремлено соціальні діалекти, що функціонували у Львові в міжвоєнний період, зокрема жаргони школярів і спортовців. Особливу увагу зосереджено на балаку, що став мовною особливістю субкультури батярів, яка у 20-30 х рр. ХХ століття набула найбільшого розквіту. На матеріалі трьох видань збірки Б. Нижанківського «Вулиця» (1936, 1941, 1995) проілюстровано специфіку радянської редакторської практики, яка була спрямована на обмеження у вжитку західноукраїнської лексики з метою штучного зближення української мови з російською. Сучасні письменники, прагнучи усунути наслідки політики русифікації, актуалізують західноукраїнську лексику, що збагачує лексичний склад загальнонародної мови. Видання розраховане на широке коло читачів - як філологів, істориків, етнографів, так і всіх тих, цікавиться історією формування української літературної мови й мовним розмаїттям Галичини.