Сапери

Вони йшли на війну не так, як добровольці й мобілізовані першої хвилі. Четверта хвиля повихоплювала зі спалень і тих, хто на війну не збирався. Звичайних чоловіків, не для війни народжених. Та коли кличуть, вони не ховаються. Йдуть, бо чоловікам інакше не личить. Бо війна — чоловіча робота. Хоч і не всі такі.

Їм непросто навчитися жити без піжам і звикнути до солдатського побуту. Складно вбутися там, де всі — нестерпно різні. Де агресія й брутальність зашкалюють. Часом здається, що здичавілість новобранців виштовхує знічену цивілізацію в далекий кут історії. Над усім у них — дух вольниці й інстинкти.

Свавілля верховодить, поки обставини не ставлять їх у стрій. Поки війна не нагадає про ціну життя. І чому вони там. Тоді приборкують норови, знаходять голови і беруться за роботу.
Їх уже не збити з толку, коли вони — солдати. Бо за ними — земля, країна й рідня. А над ними — Бог, якому відсилають молитви.

Випробування війною пробуджує справжність людини і солдата. Нещодавній покидьок нищить у собі себе потворного. Вчорашній пофігіст, забуваючи про себе, рятує товариша. Неприятелі стають побратимами.

Саме про чоловічий вимір війни ця повість. Про те, якими чоловіки приходять у військо, як поводяться і якими стають. Про псевдочоловіче, брутальне і не тільки…

Її автор знає цю війну як командир саперного взводу. Тому повість вражає тонко спостереженими деталями. І неприкрашеною правдою, яку бачить тільки письменник.

Не варто шукати в «Саперах» банальну правду фактів. Усі події і герої повісті — вигадані. У ній правда життя на війні.
Психологічна правда війни.