Скіфи

Всі три книги, що входять до трилогії з умови «Скіфи», написані в різні роки, й одним виданням ніколи не видавались. Але читач не знайде тут міфічних скіфів «с жадібнимі раскосимі очамі», адже, на відміну від О. Блока, Іван Білик бачив очевидне - принаймні три із чотирьох описаних Геродотом «різновидів» скіфів - це наші прямі пращури, а саме: скіфи орачі, скіфи хлібороби й царські скіфи. Що ж до тих, котрі «с раскосимі», то вони як раз і були четвертими скіфами - кочовиками, носіями легендарної іраномовности скіфів. Що ж до імен геродотових скіфів і самої назви племен, то згадаймо, що для пихатих греків у наір лишньому світі поруч з еллінами існували лише варвари, іменами й самоназвою яких вони не переймалися. Перша книга трилогії «Дикі білі коні» - описує боротьбу й перемогу сколотів (самоназва скіфів) над царем царів Дарієм та створення касти «царських скіфів». Друга - «Не дратуйте грифонів» з Геродотом у якості героя - про його перебування в Ольбії, про вірність і зраду, про те, хто і як пише історію. Третя - «Цар і раб» - глибоке осмислення конфліктів між владою й мораллю, між почуттям крові й жадобою влади, між свободою й психологією раба. В основі реальні події повстання скіфів в Боспорському царстві й захоплення влади Савмакомталем, заручником з правлячої династії сколотів в 112-110 рр. до н.е. Трилогія «Скіфи» - це яскраве художнє осмислення витоків історії нашого народу, що, змінюючи самоназву, асимілюючи приходьків, з правіку жив на своїй землі.