Як будувати рідну хату?

Коли вчитуєшся у кращі зразки публіцистичної спадщини митрополита Андрея Шептицького, зокрема послання «Як будувати рідну хату», з котрим має змогу ознайомитися наш читач, — то найбільше вражає мудра, прониклива простота цих писань видатного гуманіста. Не та фальшива простота, що йде від прагнення, завжди згубного, «спуститися» до натовпу з його примітивним, чорно-білим сприйняттям світу, а та простота, котра дається лише воістину духовно просвітленим особистостям, тим, які ціною власних страждань, жорстоких випробувань спромоглися збагнути головне у цьому шаленому, мінливому світі. Збагнути й розповісти про це головне людям, рідному народові.

Для митрополита Шептицького це були одвічні, нерушимі християнські істини: не убий, не чини зла, не ненавидь ближнього свого. Він знав: іти за Христом або відкинути його — це вільний вибір кожної людини. І цей вибір визначає її, людини, майбутнє. І ще все своє довге життя Андрій Шептицький вчив українців надважкого мистецтва: будувати рідну, власну, свою хату (саме таку, де, за пророцтвом Шевченка, «і сила, і воля»), жити на вільній землі для свободи, поважаючи всі народи й нікому не дозволяючи водночас топтати власну гідність. Оцей образ «рідної хати», котра постає з вільної праці творення — не з ненависті, є у Шептицького справді наскрізним і воістину невичерпним.